Як би не склалася доля кожної людини, але в радості і горі вона завжди подумки з своїм рідним селом, де мати співала колискову, де бабуся розповідала казки сивої давнини, де батько давав настанови у життя, де вчитель навчав доброго, мудрого, вічного.
Серед пишної зелені та весняного медового запаху яблунь, в центрі села Хейлівщина, стоїть красива споруда – навчально-виховний комплекс.
(Фото 1)
Отож, сторінка за сторінкою перегорнемо історію його життя.
Початок шкільництва у селі Хейлівщина припадає на далекі роки кінця ХІХ століття, але школи як такої тоді не було. Батькам хотілося навчити своїх дітей читати, писати, робити прості математичні розрахунки. А тому, коли в село повернувся грамотний москаль Перепелиця, деякі батьки просили його, щоб він навчив грамоти їхніх хлопців. Він мав церковний буквар та задачник з арифметики. До нього ходили на навчання Оверченко Тимофій Андрійович, Литвин Андрій Прокопович, Бутко Панас Свиридович, і жителі села знімали перед грамотними хлопцями шапки. Пізніше Оверченко Т.А. був писарем у селі, Литвин А.П. і Бутко П.С. - єдиними жителями села, які у 20 - 30 рр. ХХ століття виписували газету.
Після 1905 року в селі було побудовано трикласну церковно - приходську школу, в якій навчалися хлопчики. Першим учителем школи був Семикіп (ім'я і по батькові невідомі), а за вихованням дітей у школі стежила Гілецька церква. У роки першої світової і громадянської війн школа працювала періодично. Після закінчення воєнних лихоліть і встановлення радянської влади у школу пішли діти. Нова влада відокремила навчальні заклади від церкви і встановила загальнообов'язкове навчання для хлопчиків і дівчат. А школа залишалася трикласною - не вистачало приміщень для відкриття чотирикласної школи.
(Фото 2)
Щоб закінчити четвертий клас, діти ходили в с. Слобідка Лохвицького району, де була чотирикласна школа. А щоб закінчити сім класів - в Гілецьку семирічну школу, за сім кілометрів від с. Хейлівщина. На початку 30-х років керівники села неодноразово піднімали питання перед державними органами про відкриття в селі семирічної школи, але приміщення існуючої школи не дозволяло збільшити кількість класів. Тоді було переобладнано дві сільські хати: Литвин Гапки ( розкуркуленої в 30-х роках ) і Дейнеки ( колишня лікарня) під класні кімнати. І в 1933 році в селі було відкрито неповну середню школу.
Першим директором був Пономаренко Олексій Григорович, житель села Хейлівщина, який не мав вищої освіти, але багато працював над собою, був вимогливий до себе і до інших, користувався авторитетом серед учнів і населення села ( зі спогадів сучасників ). Перший випуск учнів семирічної школи відбувся в 1936 році. Було два паралельні класи.
(Фото 3, 4)
Ще в 1935 році з ініціативи директора школи Пономаренка Олексія Григоровича та голови сільської ради Бутка Василя Свиридоновича на загальних зборах колгоспників колгоспу ім. Блюхера було поставлене питання про будівництво нового приміщення школи. Було доручено колгоспницям – стахановкам, директору школи Пономаренку Олексія Григоровича написати листа від імені всіх колгоспників у м. Київ до Постишева з проханням допомогти побудувати школу в селі Хейлівщина. Але обставини склалися краще, ніж очікували. Одного разу проїздом завітав у село Григорій Іванович Петровський. Коли він оглянув школу, будівельні матеріали, які були завезені на будівництво нової дерев'яної школи, то сказав такі слова: « Нет, здесь будет школа каменная».
У 1935 році з Харкова отримали проект нової двоповерхової школи і включили її будівництво в бюджет 1936 року. До будівництва були підключені всі навколишні села, в яких були цегельні заводи. До села потяглися валки підвід з цеглою з Чорнух, Білоусівки, Лохвиці, випалювали і свою цеглу біля Сергієнкового горба. Всі роботи виконувалися вручну, як розповідають старожили, не було жодної людини, яка б не брала участі в будівництві.
(Фото 5)
23 вересня 1937 року школа вперше відкрила свої двері перед дітворою, радуючи їх просторими і світлими класами, бібліотекою, послугами якої користувалися не тільки учні, а й дорослі, які хотіли мати знання. В школі працювали гуртки художньої самодіяльності: музичний - керівник Стефанович О.П., танцювальний - Козицька О.О., літературно - драматичний - Сагура О.М., а також спортивний - керівник Птиця М.А.
22 червня 1941 року в мирне життя людей ввірвалася страшна звістка про віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз. На фронт пішли чоловіки і юнаки, разом з ними і вчителі Крамаренко Федір Дем’янович, Комлик Федір Юхимович.
Осінь 1941 року була незвичайною. Не яблуками у садах, не медом і борошном свіжого помолу пахло в селі. Вітер ніс сморід пожарищ, порохового диму, розжареного металу. Грім кривавих боїв докочувався і до Хейлівщини. 16 вересня припинилося навчання в школі, а 19 вересня,вранці, в село влетіло декілька мотоциклістів - розвідка. Перед обідом в село вповзли машини з чорними хрестами на бортах.
Фашисти... Центром згуртування їхньої зграї стала наша школа. На подвір'я заїжджали машини, танки. Територія школи за один день перебування в ній німців перетворилася на пустку. Декілька разів у школі зупинявся каральний фашистський загін, який забрав із собою комуністів. Серед них - директор школи Пономаренко Олексій Григорович, учитель історії Стефанович Василь Іванович, які більше в село так і не повернулися.
В роки війни школа працювала періодично. А знання діти здобували у вчителів, які проводили уроки в себе вдома. Серед них були Малик Олександра Євдокимівна, Гиренко Парасковія Тимофіївна. У вересні 1943 року село було звільнено від фашистів, а до школи, не зважаючи на вибиті вікна, поламані двері, холодні стіни, потяглися учні, які вже за час війни стали «переростками». Погано одягнені, голодні й босі, але з великим бажанням вчитися. Олівець ділили на двох - трьох учнів, а чорнило тримали за пазухою, щоб не замерзло.
В цей важкий час педагогічний колектив школи поповнився новими вчителями. До роботи стали Карбан Олена Іванівна, Таращенко Катерина Матвіївна - директор школи в 1943 - 1945 рр. , які пропрацювали в школі більше 30 років, а також Буць Ольга Кирилівна. Після закінчення війни повернувся покалічений війною учитель Крамаренко Федір Дем’янович, а закінчивши війну з Японією, і вчитель фізики та математики Комлик Федір Юхимович, який працював директором школи в 1946 -1948 роках. При ньому територія школи була по-новому засаджена деревами.
(Фото 6)
Остаточно територія школи була благоустроєна в 1948 - 1960 рр., коли директором школи був Рудь Федір Юхимович. Вона була обсаджена ділянками малини, смородини, квітами, споруджено постійну огорожу.
В 1960 -1962 роках директором школи було призначено Костюка Степана Остаповича, який переїхав у Хейлівщину з с. Луговики. У 1960 році при школі була відкрита їдальня, а в 1960 - 1961 н.р.- інтернат для учнів з віддалених сіл. Учні жили в садибах жителів села: Юхно Марії Гнатівни - проживали дівчата, а в садибі Вертелецького Романа Макаровича - хлопці. В 1963 - 1964 роках інтернат знаходився в приміщенні школи - для хлопців та в будинку колишньої сільської ради - для дівчат. Кожного понеділка до школи ішли ватаги учнів з навколишніх сіл: Богданівки, Очередьків, Слобідки, Самійловського, Яцюкового, Нової Діброви, Нижнього Артополоту, Біличевого, - які на сьогоднішній день припинили своє існування.
В 60-ті роки в педагогічний колектив школи влилися прекрасні вчителі: Мусієнко Олена Юхимівна, подружжя Демченків Ніни Іванівни і Михайла Олексійовича, Пономаренко Володимир Якович - директор школи в 1962-1966 роках, Пономаренко Галина Порфирівна., вчителька української мови і літератури - Кайдаш Таїсія Гнатівна, Лябах Олександр Тимофійович - вчитель російської мови і літератури, вчителем біології і хімії став Бородавка Михайло Іванович. В школі навчалося 280-300 учнів.
Особливі зміни в життя школи і села вніс 1964 рік, коли вперше в селі засвітилася електрична лампочка і учні забули про каганець, свічку і гасову лампу.
1968 по 1983 рік директором школи була Малик Ольга Федорівна.
(Фото 7)
В 1968 році в школі пічне опалення ( дровами, торфом, соломою, вугіллям) було замінено на водяне опалення від центральної котельні, яка знаходилася в підвальному приміщенні сільського клубу.
В 1971 році Малик Ольга Федорівна разом з 30 директорами шкіл Полтавської області була направлена в Москву в науково-дослідний інститут з метою ознайомлення з кабінетною системою навчання. Курсанти відвідали декілька московських шкіл, які працювали за кабінетною системою.
Як результат цієї поїздки, школа першою в районі була переведена на кабінетну систему, отримала нове обладнання для кабінетів фізики і хімії, нові меблі і унаочнення, ТЗН. Педагогічний колектив успішно справився з цим завданням, за що школа протягом 10 років відзначалася різними грамотами за якісну підготовку учнів і школи, а Малик О.Ф. отримала звання Відмінник народної освіти.
В школі працювали гуртки: драматичний, художнього слова, співочий, інші предметні гуртки. В цей час хочеться теплим словом згадати вчителів трудового навчання Машину Михайла Оврамовича та учасника Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. Чобітька Панаса Володимировича, які в примітивній шкільній майстерні із двох невеликих класних кімнат прищеплювали учням любов до праці, дерева, металу.
Недовгий час працювали директорами школи Оверченко Віктор Андрійович – 1983-1985 рр, який змінив на цій посаді маму, та Кривошей Лідія Василівна 1985-1988 рр.- Відмінник народної освіти. Основна увага педагогічного колективу була спрямована на поліпшення знань школярів, профорієнтаційну роботу, забезпечення школи необхідним обладнанням. Було придбано для школи гімнастичне обладнання, туристичне спорядження, радіо- і телеапаратуру, нові ТЗН, з’явились в кабінеті фізики перші 5 калькуляторів.
Політичні зміни в середині 80 - х років пробудили творчий пошук і ініціативу в людей. У районі проводиться курс на соціальну перебудову сіл, основою якого стало проведення в районі в 1986 році обласної науково- практичної конференції по відбудові сіл, центром якої був колгосп імені Чапаєва на чолі з головою правління Галушкою Олексієм Івановичем.
В селі проведено газопровід, прокладено дороги з твердим покриттям, побудовано десятки будинків, баню, контору, дитсадок, гуртожиток, фельдшерсько-акушерський пункт, будинок тваринника, їдальню, комплексно-приймальний пункт та інші споруди. Одним словом, село повністю оновилося, в результаті чого молодь почала залишатися в селі, створювати сім'ї, народжувати дітей. Тільки в 1987 році в селі Хейлівщина народилося 18 дітей.
80 - ті роки внесли зміни і в педагогічний колектив школи, який майже повністю змінився молодими вчителями. Саме тоді стали до роботи Кривошей Л.В, Коломієць О.М., Здоровик О.М., яка продовжила справу мами, Ляшенко Л.О., Білоус Л.М., Яцюк В.М., Яцюк Н.В., Момот Г.Г.,
(Фото 8)
які 8 травня 1988 року на чолі з директором організували і провели святкування 50-річчя школи. В день 8 травня з усіх куточків Радянського Союзу до рідного берега дитинства прилинуло більше чотирьохсот її випускників. На урочистій лінійці з доповіддю виступила колишній директор школи Малик Ольга Федорівна про минуле Хейлівщинської школи; директор школи Кривошей Л.В. - з доповіддю «Школа сьогодні». Зі словами вітання і вдячності виступили колишні випускники школи: декан Полтавського сільськогосподарського інституту Зінчик Василь Григорович, доктор філософських наук Кривошей Ольга Іванівна. Тут же на подвір'ї школи вчителі Ляшенко Л.О. і Яцюк Н.В. провели загальний урок, де випускники перенеслися в дитинство і ділилися спогадами, цікавими випадками з шкільного життя.
(Фото 9)
Символом життя і процвітання школи стало деревце, посаджене першокласницею 1936 року Омельченко Марією Іванівною та першокласником 1988 року Кривошеєм Анатолієм.
З 1988 року директором школи працювала Зінчик Г.І. За цей час педагогічні ряди поповнились молодими вчителями Ляшенком В.А. та Ляшенко С.І. В 1995 році школа була переведена на газове опалення,1996 році було розпочато будівництво шкільної майстерні, яке, на жаль, і досі не закінчене. А в 1998 році колишній випускник школи, 1958 року випуску, а тоді директор Ключанського спиртового заводу Рязанської області Російської Федерації Колісник Микола Іванович, в зв'язку з 40-річчям закінчення школи, надав спонсорську допомогу в сумі 10 тисяч доларів. За ці кошти було проведено капітальний ремонт школи: повністю замінено дах, побілено фасад школи, зроблено ремонт класних кімнат, коридорів. Велика вдячність і шана цій благородній людині.
З 2004 року і по нині педагогічний колектив очолює Ляшенко Л.О. Під її керівництвом працює творчий, згуртований колектив однодумців, який постійно прагне самореалізації. В закладі панує атмосфера творчого пошуку, високої культури, взаємодопомоги, доброзичливості разом з високою вимогливістю до кожного.
Вся робота педагогічного колективу спрямована на те, щоб учням було цікаво і затишно, щоб вони з задоволенням поспішали щодня до цієї прекрасної пристані дитинства.
22 вересня 2007 року школа знову скликала своїх випускників на святкування 70- річчя. З усіх куточків України і сусідніх держав до рідного берега дитинства прилинуло близько 350 її випускників.
У 2005 році педагогічний колектив поповнив вчитель біології Васейко О.В., у 2015 році – вчитель історії Саянний І.О. – молоді, перспективні педагоги. Залишили педагогічну діяльність, вийшовши на пенсію за вислугу років, Здоровик О.М., Попович Г.Г., Яцюк В.М., Яцюк Н.В., Кривошей Л.В., Коломієць О.М.
За останні 12 років педагогічний колектив досягнув високих показників у роботі. Учні школи – переможці та призери районних предметних олімпіад, конкурсів ерудитів, спортивних змагань та конкурсів-оглядів. Педагогічні працівники Яцюк Віталій Миколайович, Яцюк Наталія Василівна, Ляшенко Світлана Іванівна – переможці районного етапу конкурсу «Учитель року». Особливого визнання здобув шкільний духовий оркестр, яким керував Білоус Василь Іванович.
За цей період матеріально-технічна база школи поповнилась чотирма ком’ютерами, придбано мультимедійний проектор. Школа підключена до мережі Інтернет.
У 2012 році за кошти місцевої сільської ради обладнано прекрасне приміщення шкільної їдальні, закуплено нові меблі.
(Фото 10)
У березні 2015 року Хейлівщинську загальноосвітню школу І-ІІ ступенів реорганізовано в Хейлівщинський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад», а в 2018 році перепрофільовано в Хейлівщинський навчально-виховний комплекс «Початкова школа - заклад дошкільної освіти».
(Фото 11, 12)
Хейлівщинський навчально-виховний комплекс – альма-матер багатьох поколінь випускників, які обрали різні життєві шляхи, мають різні долі, та всіх їх об’єднує любов до рідної землі, до школи, яка була для кожного другою домівкою, дала знання і благословила в самостійне життя.
Фото 1
Фото 2
Фото 3
Немає коментарів:
Дописати коментар